Історія школи
Школа … Вона чудова колиска розуму та освіти. Вона по-своєму унікальна і неповторна. Вона як маленька мушля, яка вирощує безцінні перлинки руками працьовитих і терплячих педагогів. Все це про невичерпне джерело знань – Краматорську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №11.
Історія школи почалася у 1935 р.
У 30-ті рр. світ переживав великі зміни. Ліквідовані наслідки першої світової війни, великої депресії. У Радянському Союзі відбувалося велике будівництво. Не винятком був і Краматорськ, де у 1934 р. почав роботу гігант НКМЗ, збільшувалась кількість робітників. У місті ставало все більше дітей шкільного віку, виникла потреба у нових містких школах.
Навесні 1935 р. Краматорський міський комітет прийняв постанову “Про хід шкільного будівництва на 1935 рік”. Згідно з цим документом, у старій частині міста, повинні були побудувати школу №11. У центрі Краматорська розпочалася забудова нової школи. Професійна бригада будівельників і бригада помічників – вчителів, батьків та учнів – працювали в три зміни, щоб встигти до початку нового 1935 навчального року.
Директором будівництва затвердили Я.Ю. Данько. При зведенні школи міськком доручив будівельникам максимально використовувати місцеві матеріали. Учасники і очевидці подій називають неймовірно рекордні терміни будівництва – 45 діб.
Наприкінці жовтня 1935 р. школа почала свою трудову діяльність. У ній налічувалося 12 класних кімнат. Колектив очолив Бірюков Іван Іполітович. Серед перших учнів були діти тих, хто будував цю школу.
Потім директором стала Грибоєдова Єфросинія Олексіївна, але ненадовго.
Перший випуск відбувся під час роботи на посту директора Брівки Івана Васильовича у 1938 р.
У 1939-1940 рр. при школі було відкрито філію Слов’янського педагогічного технікуму, яким керував Гончар М. І.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, багато випускників відправилися на фронт. З перших днів війни колишні директори Бірюков І.І., Брівка І.В., Гончар М.І. пішли на фронт і не повернулися.
Двадцять чотири випускника школи також не повернулися з тієї війни.
1 вересня 1941 р. заняття в школі розпочалися, проте 14 жовтня офіційно всі школи міста були закриті. Ворог захопив Краматорськ 28 жовтня 1941 р. Як правило, державні установи німці використовували як різні господарчі приміщення. Не винятком стала і наша школа.
Ворог в Краматорську панував до 6 вересня 1943 р. Будівля школи чудом вціліла, даху не було, відсутні віконні рами, двері.
Через два тижні після звільнення міста школа прийняла перших учнів. Діти йшли до школи вчиться: хто ніс із собою стілець, хто лавку, хто тумбочку, замість зошитів використовували газету або журнал. Розпочалися заняття. Опалення працювало погано. Замерзали чорнила, мерзли руки. На всіх учнів була одна книга у вчительки Трященко А.А. (1943-1944 рр. директор школи), але встигали опрацювати підручник всі. Як згадує Шелюх Г.С., діти вчилися, на диво, добре. Встигали займатися в гуртках, брали участь у відновленні міста.
У 1943-1944 навчальному році школа випустила 43 учня – єдиний випуск воєнного часу по м. Краматорську. Саме серед цих учнів був Ситенко О.Г. – видатний вчений ядерник, академік АН України, який започаткував ряд нових напрямів теоретичної фізики плазми та теоретичної ядерної фізики. Йому належать понад 400 наукових праць з різних розділів теоретичної фізики, він є автором та співавтором 17 монографій та навчальних посібників з ядерної фізики та плазми, перевиданих у США та Англії.
У ЗОШ №11 Олексій навчався з першого класу. Вчився охоче, був відмінником, постійно відвідував бібліотеку. У підлітковому віці цікавився поезією та філософією.
Олексієві йшов 14-й, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна. Цьому хлопчику довелося дуже рано подорослішати. Його сім’я не встигла евакуюватися і пройшла через усі жахи німецько-фашистської окупації.
Коли фашисти розпочали кампанію знищення у бібліотеках Краматорська радянської літератури, Олексій, ризикуючи життям, ночами вивозив на візочку книги зі звалищ, а потім переховував їх у підвалах зруйнованих будинків.
Після звільнення Краматорська радянськими військами він перевіз ці книги на тому ж візочку до бібліотеки міста. Таким чином були врятовані від знищення і повернуті державі 79 книг, у тому числі 40 томів «Великої радянської енциклопедії». Про цей громадянський вчинок сміливого підлітка написала газета «Радянська Україна» від 5 грудня 1943 р. у замітці «Бібліотеки Краматорська».
За мною шляхи замели хуртовини,
Безкраї замети лягли…
Вітчизно, ти пісне моя лебедина,
Я плачу на грудях твоїх.
О.Г. Ситенко
1944 р. Олексій закінчує на відмінно середню школу №11. Батьки підтримали його бажання продовжити освіту. У 1949 р. Олексій Ситенко закінчив університет з відзнакою. Подальший шлях – аспірантура на кафедрі теоретичної ядерної фізики.
25-річним він захистив кандидатську дисертацію,
32-річним став доктором фізико-математичних наук,
34-річним О.Г. Ситенко очолив відділ теоретичної ядерної фізики Інституту фізики АН УРСР у Києві,
40-річним був обраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР,
55-річним О.Г. Ситенка обирають академіком АН УРСР,
61-річним він стає директором Інституту фізики АН УРСР у Києві.
Значні зміни відбулися в школі у 1944 р. Відремонтували опалення та електропроводку. Колектив школи здійснив своєрідний подвиг: вугілля своїми силами перевозили і розвантажували. У тому році було вже тепло.
У 1945 р. шефи СКМЗ повністю оновили дах, встановили рами у вікнах, двері. Школа стала отримувати підручники та зошити і почала функціонувати, як у мирний час.
У 1944 р. урядом було встановлено введення роздільного навчання (1944-1954 рр.). Школа №11 стала жіночою. У школі організовані нові гуртки: історичний, біологічний, драматичним керувала Колеснер Є.Б.
З 1944-1945 рр. директором була Тарасова Тетяна Павлівна. Не маючи власних сім’ї, все своє життя, весь свій час вона присвятила дітям, школі. Вона вміла добре впоратись із шкільним господарством, являлася найкращим порадником для вчителів, батьків, учнів. ЇЇ зусиллями була зроблена прибудова школи, що дозволило значно розвантажити класні приміщення та напружений навчально-виховний процес.
Надійним помічником у роботі директора була Івануха Олена Павлівна. За спогадами учнів, вони становили “злагоджений годинниковий механізм”, займаючи лідерську позицію серед шкіл міста.
У цей час в школі працювали відомі вчителі: Смелянська Ірина Ізрайлівна, Тарасов Василь Павлович, Хохлова Анна Петрівна, Ткачук Олена Микитівна. Вони виховували патріотів рідного краю.
Василь Павлович, крім того, що працював вчителем – предметником, багато часу приділяв шкільному оркестру, куди залучав багатьох дітей із категорії важковиховуваних. У духовому оркестрі було дві групи: початківці і «майстри», ті хто виступав на шкільній сцені, і не тільки на ній. В 1965 р. юні оркестранти працювали в піонерському таборі. У заводському ПК учні школи також часто виступали з концертами. Шефи заводу СКМЗ допомогли придбати музичні інструменти.
21 рік віддала школі Шаченко Лідія Михайлівна. Вона почала працювати як вчитель іноземної мови, а в 1959 р. була призначена на посаду директора, на якої залишалася протягом 17 років.
Добра, сурова і мудра, доброзичлива по відношенню до дітей – таку характеристику дали їй колеги.
Сама Лідія Михайлівна з гордістю згадувала, якою численною була школа, вчилися в три зміни і протягом усіх років роботи школа утримувала першість серед шкіл міста. І не випадково. Адже, Лідія Михайлівна всі свої сили і майстерність докладала до створення прекрасного і згуртованого педагогічного колективу, за що була удостоєна звання «Заслужений вчитель України».
У 1963 році за її старань була добудована шкільна їдальня.
Майже 40 років життя віддала праці у школі Анна Петрівна Бондарева. У 1963 р. вона стала завучем. Учні з теплотою згадують вчителів, справжніх професіоналів своєї справи: початкові класи Богданову О.І., Савіну В.А., Сидельникову В.А., Кононову Н.П., Мельник О.П., учителя математики Шелюх А.С., учителя історії Смелянську І.І., учителя російської мови Чахаву Е.Ш. Завдяки вмілим педагогічним діям вчителів, учні займали призові міста на міських олімпіадах. Як згадує Сисенко В.Д., вчитель математики і фізики з 40 річним стажем, відмінник народної освіти, що у 70-ті рр.. 80% учнів школи успішно здавали іспити до вишів.
30 років працювала в 11 школі Стасіна Галина Іванівна, з них 18 років була директором. На той час у навчальному закладі був прекрасний педагогічний колектив, з хорошими добрими традиціями 80-х років. Їй пощастило працювати з висококваліфікованими, люблячими свою справу вчителями, які були визнані не тільки учнями та батьками, але і урядом.
За роки її роботи директором у школі були повністю оновлені меблі в класах: нові парти, стільці і давня мрія – шафи, які збереглися і досі. А ще директор пишалась створеним кабінетом початкової військової підготовки та швейною майстернею, в якій учениці шили для себе, навіть сукні до випускного вечора.
На високому рівні проводилася виховна робота, якою керували Микитко Л.С., Кравченко А.М. 38 років – педагогічний стаж Шакалової О.В., із них 18 років вона працювала завучем з НВП в нашій школі.
Гордість школи
За час існування, школою випущено 3729 учнів. 73 учні нагороджено Золотою та Срібною медалями «За високі успіхи у навчанні».
Наші діти – найдорожче, що є в житті. І те, що вони можуть засвоїти, взяти, чого зможуть навчитися за шкільні роки, багато в чому сформує їх долю. Знання та інтелект – це універсальний ресурс це основа самодостатності наших дітей і держави, яку вони будуватимуть
Ми живемо в період радикальних змін у суспільстві. І щоб сьогодні бути успішною людиною, необхідно мати певний багаж знань, володіти гнучким мисленням, бути упевненим у собі, прагнути до самореалізації. Саме ці якості виховує в дітях педагогічний колектив школи, готуючи дітей до дорослого життя, і в єдності позиції педагогів – запорука подальших успіхів роботи школи.